Мистецтво як форма стійкості: унікальні твори з українського фронту
Дмитро Чулков — людина, яка яскраво демонструє те, про що багато хто або не знав, або вирішував не помічати: іншу сторону війни. Він — учасник повномасштабної війни в Україні та водночас митець, який створював свої роботи просто в окопах.
До війська він був успішним архітектором і керував власною архітектурною студією. Як і чимало його друзів та колег зі сфери візуального мистецтва, дизайну, музики й фотографії, після початку повномасштабного вторгнення він вирішив піти добровольцем до Збройних Сил України.
Ідея, народжена під час війни
Навіть під час служби він завжди мав при собі речі, що нагадували про цивільне життя — скетчбук, олівці та телефон. Дмитро був готовий у будь-яку мить зафіксувати думку, ідею чи натхнення. Оскільки фотографувати на бойових позиціях заборонено з міркувань безпеки, малюнки, короткі тексти й нотатки стали способом документувати реальність війни з його власної перспективи, безпосередньо з лінії фронту. Водночас вони слугували формою психологічного розвантаження в надзвичайно складних умовах.
«Після кількох місяців служби я зрозумів, що аж ніяк не єдиний, хто використовує мистецтво як спосіб психологічної адаптації та самовираження. У моєму взводі є художник, викладач малювання, який весь вільний час присвячує створенню графічних замальовок неймовірної художньої та емоційної сили», — каже Чулков.
Згодом разом із кременчуцькою активісткою Лілією Комоловою він заснував громадську організацію «Завзяті діяти». Вона підтримує підрозділи Збройних Сил України, постачаючи їм матеріали та обладнання з-за кордону. Завдяки контактам із військовослужбовцями з різних підрозділів вони зрозуміли, що творчість у військовому середовищі — не поодинокий випадок.
Вони з’ясували, що військові створюють малюнки, тексти й музику, які нерідко сягають вражаючого мистецького рівня і є чимось значно більшим, ніж просто способом згаяти час між бойовими завданнями. Прагнення дослідити й задокументувати це явище, а також розповідати про нього в Україні та за кордоном, зрештою втілилося в проєкт «Траєкторія інтеграції».
«Головна мета проєкту — підтримати побратимів і ветеранів із творчої сфери, дати їм можливість продовжувати творити, зберігати внутрішню стійкість і розвивати свою мистецьку практику навіть під час війни», — пояснює Чулков.
Унікальне явище
На думку ветерана війни й архітектора, це явище не має аналогів у сучасних конфліктах.
«Я не знаю жодної іншої сучасної армії чи війни, де б у лавах бійців служило стільки професійних митців і де створювалося б стільки справді якісного мистецтва. Це не просто аматорство чи спосіб згаяти час».
На його думку, твори, створені військовими, порушують і ширші питання про взаємозв’язок мистецтва і війни. Традиційно вони сприймалися як протилежності, проте український досвід несподівано їх об’єднав.
На думку авторів проєкту, цей зв’язок має глибоке історичне коріння. Прикладом є образ козака Мамая, якого зазвичай зображують зі зброєю та бандурою. Схожу паралель можна простежити й у традиції японських самураїв, які присвячували час поезії та каліграфії.
«Для нас цей проєкт — не лише про мистецтво. Він про людей: посестер і побратимів, про стійкість та взаємопідтримку, народжену в найважчі часи. А ще це проєкт про саму сучасну війну — не тільки про передову та зброю, а і про досвід цілого покоління українців, які змушені воювати, переживати втрати, берегти людськість і водночас продовжувати творити», — пояснює Дмитро.
Важливим аспектом проєкту є також питання психологічної реабілітації військових після травматичного досвіду на фронті. Чулков вважає, що творча діяльність може відігравати значну роль у переосмисленні воєнного досвіду.
«Як на мене, арттерапія — це одна з найефективніших форм психологічної реабілітації для військових. Це може звучати дещо емоційно чи доволі неакадемічно, але українці загалом дуже діяльні та активні люди. У військовому середовищі це стає особливо помітно», — каже Чулков.
За його словами, серед військових діє неписане правило: тривала бездіяльність може бути ознакою психологічного виснаження чи внутрішньої проблеми. У середовищі, де всі залежать один від одного, бійці одразу звертають увагу, якщо хтось перестає виконувати звичні справи — доглядати за спорядженням, прибирати спільний простір, щось лагодити чи займатися чимось корисним. Зміна такої поведінки може свідчити про серйозні труднощі й потребує негайної реакції, адже емоційну нестабільність в умовах бою ігнорувати не можна.
У цьому контексті творчість — не просто художнє вираження. Вона радше стає способом впорядкувати думки й опрацювати емоції.
«У межах проєкту «Траєкторія інтеграції» ми говоримо про творчість як про простір повернення до самого себе. Ми фокусуємося на людях, для яких мистецтво було важливою частиною життя ще до війни або стало нагальною внутрішньою потребою вже під час служби. Це історії про те, як творчість допомагає зберегти внутрішню цілісність навіть у найважчих умовах», — пояснює військовослужбовець.
Не кожен хоче розуміти
Утім, творчість військових викликала не лише позитивні відгуки. Організатори проєкту зіштовхнулися з критикою та сумнівами щодо того, чи доречно приділяти увагу мистецтву в розпал війни.
«Найчастіше нас запитували: як можна воювати і водночас знаходити час на тексти, малюнки чи мистецтво? Іноді в цьому проглядався прихований натяк, мовляв, якщо ти твориш, то недостатньо вкладаєшся на службі або ж легковажно ставишся до війни», — пояснює Чулков.
Ще одним приводом для критики було переконання, що подібні справи мають зачекати до завершення війни. «Дехто стверджував, що ми маємо спочатку перемогти у війні, а вже потім думати про культуру чи виставки», — додає він.
Важливим питанням стали й міркування щодо безпеки. Публікація творів військових могла б розкрити їхню особу чи належність до конкретних підрозділів, що становить ризик. Тому організатори проєкту вирішили переглянути початкову концепцію.
Замість того, щоб розробляти централізовану цифрову платформу, команда проєкту поступово змістила фокус на безпечніші й точковіші формати презентації. Члени громадської організації вирішили надати пріоритет співпраці з галереями та культурними інституціями, організації виставок і публічних заходів, а також розвитку міжнародного партнерства.
На думку команди проєкту, питання доречності розмови про мистецтво, поки триває війна, тісно пов’язане з роллю культури під час війни. Вони наголошують, що міжнародна співпраця та присутність української культури за кордоном є необхідними не лише для демонстрації творчості військових, а і для зміцнення міжнародної обізнаності про Україну та її підтримки.
«Більшість українців чітко розуміє, що без міжнародної підтримки Україні було б набагато складніше витримати цю війну. Водночас поряд із військовим фронтом існує і культурний фронт», — каже Чулков.
Російська агресія спрямована не лише проти територіальної цілісності та державності України, а і проти її культурної ідентичності.
«Не випадково російська пропаганда використовує риторику так званої «денацифікації», яка по суті заперечує право України на власну культурну й історичну ідентичність», — додає він.
Зміцнення зв’язків із Європою
У межах проєкту, реалізованого за підтримки програми ZMINA: Resilience у рамках конкурсу субгрантових проєктів, команда успішно сформувала базу даних майже сотні митців, які зараз служать у Збройних Силах України або є ветеранами війни. З кількома десятками з них організатори підтримують постійний контакт і наразі готують презентації робіт восьми візуальних художників у країнах-учасницях програми «Креативна Європа».
Проте згодом стало зрозуміло, що традиційні моделі культурної співпраці стикаються зі специфічними викликами, пов’язаними з війною. Військовослужбовці мають обмаль часу — їх можуть передислокувати або терміново відправити на виконання бойових завдань, що вкрай ускладнює планування довготривалих арт-резиденцій чи спільних мистецьких проєктів.
У відповідь на це був розроблений формат СПІЛЬНО, покликаний забезпечити гнучкіші зв’язки між українськими військовими митцями та творцями з-за кордону.
«Це лабораторії швидкої взаємодії між митцями, які працюють у подібних жанрах, з різних країн», — пояснює Чулков.
Формат поєднує короткі виставкові презентації, що дають базовий контекст про митців та їхні роботи, спільну творчу діяльність для налагодження професійних зв’язків, а також публічні події, що залучають місцеві громади до діалогу.
Важливу роль у формуванні теперішнього вигляду проєкту відіграла і програма ZMINA:Resilience.Завдяки її освітнім та консультаційним складовим «Завзяті діяти» переглянули початковий намір створити онлайн-платформу для представлення військового мистецтва.
Дискусії з менторами, кураторами, працівниками культурної сфери, психологами, військовими та ветеранами показали, що оцифрування і колекціонування арт-об’єктів — лише частина набагато ширшої проблематики. Унаслідок цього проєкт поступово перетворився на концепцію довготривалої міжнародної співпраці, що охоплює дослідження, виставки, публічні дискусії та професійну мережу митців.
«Результати перевершили наші очікування. Проєкт викликав дуже сильний інтерес із боку міжнародних партнерів, зокрема культурних інституцій, органів місцевого самоврядування та українських діаспорян у Європі. Найпоширеніша реакція, яку ми чуємо: це надзвичайно важливо, будь ласка, продовжуйте популяризувати творчість українських військових митців — ми готові вас підтримати», — каже Чулков.
За словами організаторів, рівень зацікавленості міжнародних партнерів підтверджує, що йдеться не просто про тимчасову ініціативу у відповідь на поточні обставини, а про тему зі значним довготривалим потенціалом.
На наступних етапах команда планує продовжувати дослідження феномену військової творчості, розширювати співпрацю з європейськими культурними інституціями та розвивати нові ініціативи. Вони будуть присвячені мистецькій спадщині загиблих на війні бійців, а також творчості членів їхніх родин, чиє життя зазнало глибокого впливу війни.
Плани на майбутнє також передбачають подальший розвиток формату СПІЛЬНО та участь у додаткових програмах міжнародної співпраці.
«Ми більше не розглядаємо це як окрему ініціативу, а скоріше як початок широкого і тривалого процесу інтеграції робіт українських військових митців у міжнародний культурний контекст», — підсумовує Чулков.
Автор: Ян Яночко
ZMINA: Resilience is a cooperation between IZOLYATSIA (UA), Malý Berlín (SK) with support of Trans Europe Halles (SE). Co-funded by the European Union. Views and opinions expressed are however those of the author(s) only and do not necessarily reflect those of the European Union or European Education and Culture Executive Agency (EACEA). Neither the European Union nor the granting authority can be held responsible for them.