Як французький досвід перезапускає український кінематограф

Повномасштабне вторгнення докорінно змінило українську кіноіндустрію. Трансформація культурного сектору зробила міжнародне копродукційне виробництво[1]  та партнерство з іноземними колегами критично важливими.

Сьогодні вже недостатньо просто мати хорошу історію. На перший план вийшли професійний нетворкінг, транскордонна співпраця з іноземними кінематографістами (насамперед продюсерами), уміння переконливо пітчити проєкти та здатність будувати тривалі робочі зв’язки.

Маршрут «Україна — Франція» і назад

Саме на ці потреби відповідає проєкт «Dialogue: Ukraine–France», розроблений громадською організацією «Сучасне українське кіно» (СУК). Його головна мета — створити міжнародну кінорезиденцію, яка об’єднає 15 молодих та перспективних кінематографістів із двох країн.

Упродовж резиденції учасники працюватимуть у змішаних командах під керівництвом менторів і менторок з України та Франції. Програма максимально прикладна: пройшовши шлях від початкової ідеї до повноцінного сценарію, команди підготують професійний пітчинг-пакет для презентації продюсерам.

Окрім цього, резиденція стане майданчиком для обміну практичним досвідом та дослідження різноманітних підходів до кіновиробництва. Кінематографісти з обох країн ділитимуться знаннями й отримуватимуть фідбек від досвідчених кураторів.

На фінальному етапі відбудеться пітчинг проєктів перед українськими та міжнародними продюсерами, які шукають нові таланти.

За підтримки програми «ZMINA:Resilience» проєкт «Dialogue: Ukraine–France» створить 10 кінопроєктів із готовими сценаріями та презентаційними матеріалами. Не менш важливим результатом стане розбудова мережі професійних контактів і партнерств, що стануть підґрунтям для майбутніх міжнародних копродукцій.

Ініціатором проєкту виступає ГО «Сучасне українське кіно» — одна із небагатьох українських організацій, що системно займається кіноосвітою. За останні вісім років команда реалізувала чимало кінофестивалів, продакшенів, воркшопів та майстер-класів.

Досі діяльність організації мала переважно локальний характер. Утім, нова резиденція маркує вихід на міжнародний рівень, відкриваючи українським авторам та авторкам двері до європейської кіноіндустрії.

«Не поодинокий проєкт, а розбудова довгострокових зв’язків»

Шлях до реалізації цієї візії супроводжується низкою викликів. ГО «Сучасне українське кіно» має обмежений досвід побудови міжнародних партнерств, організації резиденцій та роботи за європейськими стандартами культурних проєктів. Саме тому організатори вважають критично важливою менторську підтримку від європейських партнерів, які роками реалізують подібні ініціативи. Ще одне ключове завдання — розробити життєздатну та довгострокову модель резиденції.

Авторка концепції проєкту — продюсерка Інна Ласточкіна, яка співпрацює із СУК із 2021 року та має у своєму доробку вже 10 стрічок. За її словами, саме під час війни прийшло усвідомлення: підходи до міжнародної співпраці потребують кардинального переосмислення.

«Коли міжнародна копродукція стала для українських кінематографістів життєвою необхідністю, співпраця з європейськими колегами пересунулася з периферії наших інтересів у сам центр роботи», — зазначає Інна.

Вона свідомо вирішила зламати традиційну модель, коли спочатку домовляються інституції, а вже потім знайомляться митці. Концепція цієї резиденції побудована навпаки: об’єднати авторів довкола спільної творчості, щоб тривалі професійні стосунки зароджувалися органічно.

Одним із головних джерел натхнення для проєкту став власний досвід співпраці Інни з французьким кіносектором. За останні два роки вона була залучена до розробки кількох проєктів, що остаточно переконали її в колосальному творчому потенціалі синергії українських та французьких авторів.

Водночас вона побачила і слабкі місця такої взаємодії. Попри зростання інтересу до українського кінематографа, справді міцні та тривалі професійні зв’язки між авторами з різних куточків Європи досі залишаються рідкістю.

Ласточкіна зауважує, що чимало європейських кінематографістів мають досить поверхневе уявлення про реалії нинішнього кіновиробництва в Україні. З іншого боку, українські режисери рідко отримують змогу зсередини побачити, як влаштований європейський кінопроцес.

«Проблема полягає не в художній площині, а в практичній — нам просто бракує можливостей працювати пліч-о-пліч», — наголошує продюсерка.

Саме тому мета резиденції — вийти за межі разової співпраці.

«Наша ціль — не поодинокий проєкт, а розбудова довгострокових зв’язків між українськими та французькими митцями, які триватимуть і після завершення резиденції».

Дві головні перешкоди

Дана ініціатива покликана розв’язати ширший комплекс проблем, з якими стикається нова хвиля українських режисерів.

«На мій погляд, перед молодими українськими кінематографістами зараз стоять два основні бар’єри. Перший — це відсутність розвиненої системи підтримки молодих талантів. Йдеться про інститут досвідчених менторів, кіношколи, інтегровані в реальну індустрію, та базові практичні речі — фінансову підтримку й доступ до техніки під час навчання», — пояснює Ласточкіна.

Другим викликом вона вважає ізольованість українських авторів від міжнародного кіноконтексту. Багато молодих режисерів варяться у власному соку: працюють із тим самим колом колег, спираються на схожі референси та використовують звичні творчі прийоми. У них занадто мало нагод для співпраці з кінематографістами з інших мистецьких шкіл та виробничих культур.

«Без такого обміну важко розширити свій горизонт і зрозуміти свій масштаб у світовому контексті. Ти мимоволі починаєш міряти себе локальними рамками, а не потенціалом кіномистецтва як такого», — зазначає ініціаторка проєкту.

Саме тому партнером проєкту обрали французький кіносектор, який має багаті традиції не лише мистецьких резиденцій, а й міжнародного копродукційного виробництва та потужної державної підтримки кіно.

За словами Ласточкіної, французькі колеги володіють колосальним досвідом у розвитку, фінансуванні та просуванні кіно в Європі. І це одна із вигод такого партнерства.

«Найцінніше, чим вони можуть поділитися, — це культура розробки проєктів. Уміння дати ідеї час та увагу, необхідні для того, щоб вона дозріла перед тим, як запускати її у виробництво».

Утім, цей трансфер знань не буде однобічним. Українським кінематографістам теж є чим здивувати французьких колег. За останні роки вони навчилися працювати в екстремальних умовах, тримати планку якості під колосальним тиском та знаходити креативні рішення в умовах жорсткого дефіциту ресурсів. Поєднання цих двох унікальних досвідів здатне створити середовище, виграшне для обох сторін.

Спершу Франція, а потім…

Сама резиденція проходитиме у французькому містечку Обюссоні. Замість розрізнених майстер-класів на учасників чекають кілька тижнів спільного проживання та інтенсивної роботи. На думку Ласточкіної, саме такий формат ідеально сприяє формуванню справді міцних зв’язків.

«Мій досвід у кіно підказує, що справжній альянс рідко народжується в кабінетах чи на офіційних пітчингах. Він визріває тоді, коли люди проводять час разом, обмінюються ідеями та вчаться довіряти одне одному. Саме таку атмосферу ми прагнемо створити в рамках проєкту «Діалог»».

Професійна програма резиденції сформована відповідно до цієї філософії. Продюсерський напрям очолять французький продюсер Кантен Жюст та Інна Ласточкіна. Жюст спродюсував свій перший повнометражний фільм у 25 років, і той одразу потрапив до програми Каннського кінофестивалю. Ласточкіна, зі свого боку, має значний досвід у міжнародній копродукції: її останній короткометражний фільм «Недоступні», створений у співпраці п’яти країн і дебютував на Венеціанському кінофестивалі 2025 року. Сценаристським напрямом керуватиме французька режисерка та сценаристка Селін Рузе, чий дебютний повний метр увійшов до програми «Orizzonti» у Венеції.

Організатори розраховують зробити резиденцію щорічною. Пілотний випуск заплановано на листопад 2026 року — за умови успішного залучення необхідного фінансування.

«Справжнім показником успіху проєкту будуть партнерства, які продовжать жити й після завершення резиденції: спільні копродукції, творчі дуети, менторство та дружба, які зародяться за ці кілька тижнів роботи», — підсумовує Ласточкіна.

У довгостроковій перспективі проєкт «Dialogue» має стати постійним мостом між українськими та європейськими кінематографістами.

Цікаво, що початковий задум був іншим. Організатори планували провести частину резиденції в Україні, зокрема в західних регіонах. Однак під час підготовки виникли непередбачувані труднощі з логістикою французької делегації, тому перший випуск вирішили повністю зосередити у Франції. Незважаючи на це, французькі партнери все ж відвідали Україну, зокрема Одесу та Київ.

За словами Ласточкіної, вони залишилися під глибоким враженням від країни та її кіноспільноти. Це лише укріпило її намір у майбутньому реалізувати початковий план і провести частину резиденції на території України.

Важливу роль у формуванні концепції проєкту «Dialogue: Ukraine–France» відіграла й менторська підтримка від програми «ZMINA:Resilience».

«Для мене особисто цей процес підтвердив, наскільки важливо мати достатньо часу та структуровану підтримку на ранніх етапах розробки. Саме це дає майбутнім ініціативам можливість зміцніти та стати конкурентоспроможними», — підсумовує Інна Ласточкіна.

Автор: Ян Яночко

ZMINA: Resilience is a cooperation between IZOLYATSIA (UA), Malý Berlín (SK) with support of Trans Europe Halles (SE). Co-funded by the European Union. Views and opinions expressed are however those of the author(s) only and do not necessarily reflect those of the European Union or European Education and Culture Executive Agency (EACEA). Neither the European Union nor the granting authority can be held responsible for them.