Від ідеї до реалізації: Як ZMINA допомагає створювати ноу-хау

Багато проєктів, які підтримує ZMINA:Resilience, все ще перебувають на етапі розробки. Завдяки початковому фінансуванню, менторству від досвідчених професіоналів та спеціалізованим воркшопам організації-учасниці отримують знання та навички, необхідні для втілення в життя амбітних ініціатив — проєктів, які деякі організації інакше не змогли б реалізувати.

У цій статті ми обрали три з них для детального аналізу. Підтримані проєкти є різноманітними як за тематикою, так і за сферами діяльності. Це одна з причин, чому було обрано саме їх. Перший проєкт стосується міжнародної театральної копродукції «Жінки-троянки». Другий зосереджений на розвитоку критичного мислення. Третій досліджує філантропію під час війни та підтримку, яку вона надає.

У цій статті представлено кожен із цих проєктів, досліджено їхню первинну ідею, способи підготовки та реалізації, а також плани окремих організацій на майбутнє.

Троянки в епоху сучасності 

NASHi Experimental Theatre Club — це незалежна платформа, зосереджена на розвитку сучасного театру, неформальній мистецькій освіті та побудові спільнот. NASHі організовує воркшопи, творчі лабораторії, публічні обговорення та перформанси. Клуб також підтримує довгострокові міжнародні партнерства з американським театром — Експериментальним театральним клубом La MaMa у Нью-Йорку, платформою CultureHub та іншими європейськими організаціями. Проєкт The Trojan Women: Co-Creating Resilience Lab (Україна — Європа) очолює режисерка та продюсерка Романа Ізабелла Соустус.

NASHі долучилися до програми ZMINA з чітким баченням та першими міжнародними партнерами. Замість розробки нового проєкту з нуля організація прагнула насамперед здобути практичний досвід побудови міжнародних партнерств, ноу-хау зі створення консорціумів, а також глибше зрозуміти  схеми фінансування на кшталт «Креативна Європа», що могли б підтримати її довгостроковий розвиток.

Кінцева мета проєкту — міжнародна копродукція «Жінок-троянок», створена у співпраці з ініціативою The Trojan Women Project та кількома європейськими театрами. Вистава досліджує досвід війни та стійкість жінок, чиє життя зазнало глибоких змін через збройний конфлікт. Завдяки програмі ZMINA команда змогла створити міжнародний консорціум, розробити спільну художню концепцію та підготувати матеріали, необхідні для майбутніх грантових заяв

За словами Романи Ізабелли Соустус, незалежному театральному сектору України бракує не лише фінансових ресурсів, а й тривкого відчуття спільноти.

«NASHі засновувалися з чіткою місією: децентралізувати роль "провідного" митця та натомість зосередитися на підтримці молодих творців, які прагнуть експериментувати».

Організація поєднує театральні постановки з практичними воркшопами, заохочує створення нових мистецьких проєктів та працює як з професійними, так і з аматорськими митцями. Її амбіція — функціонувати перш за все як театр спільноти.

Переосмислення трагедії Евріпіда «Жінки-троянки» крізь призму сучасного досвіду війни в Україні є одним із найпомітніших проєктів NASHі.

«Наша версія "Жінок-троянок" принципово інша, оскільки вона переосмислює саму трагедію, що лежить в основі оригінальної історії», — пояснює Соустус зміни, зумовлені новою адаптацією.

Вона додає, що вистава не зображує війну як поразку. Натомість вона досліджує спільний досвід болю, горя та соціальних трансформацій, спричинених трагедією.

Успішна співпраця організації з La MaMa у Нью-Йорку стала вирішальною для становлення проєкту. Ця командна робота також сприяла налагодженню співпраці з іншими міжнародними партнерами.

«Ми підтримуємо зв’язок із La MaMa від часу заснування NASHі. Насправді я починала там свою кар’єру і хотіла привезти назад ту перспективу, яка стала частиною моєї мистецької ДНК», — каже Соустус.

Програма ZMINA:Resilience також змінила погляд організації на культурне фінансування. Менторство показало, що стосунки між митцями та донорами можуть будуватися на партнерстві та спільних цінностях, а не лише на фінансовій підтримці.

Дивлячись у майбутнє, експериментальний театральний клуб NASHі планує продовжувати показувати «Жінок-троянок» у Києві восени 2026 та взимку 2027 року, а також проводити громадські воркшопи. Водночас організація веде переговори щодо гостьових виступів із європейськими партнерами та далі розвиває проєкт «Міграція хору: Лабораторія співтворчості для спільної вокальної мови» (Choir Migration: Co-creation Lab for a Shared Vocal Language) з акцентом на деколонізацію та мультикультурализм за допомогою методологій багатомовного театру.

Kunsht: Критичне мислення повинно стати нашим майбутнім

Війна точиться не лише на полі бою, але й в інформаційному просторі. Українська неурядова організація Kunsht добре це знає. Саме тому вона зробила популяризацію та розвиток медіаграмотності однією зі своїх ключових місій — життєво необхідною передумовою для побудови довгострокової суспільної стійкості.

Kunsht роками займається популяризацією науки, освіти та критичного мислення. Використовуючи науково-популярний стиль, організація поєднує науку і мистецтво, створює подкасти на такі теми, як штучний інтелект, медіаграмотність та критичне мислення, а також організовує освітні програми.

Протягом останнього десятиліття Kunsht реалізувала численні проєкти в Україні та за кордоном, співпрацюючи з міжнародними партнерами, зокрема UNICEF, IREX, Goethe-Institut та Фондом Альфреда П. Слоуна.

Одним із співзасновників організації є Кирило Бескоровайний, який займається науковою комунікацією, стратегічними комунікаціями та створенням освітнього контенту. Хоча Kunsht уже мала великий досвід міжнародних проєктів, в організації розуміли, що програми на кшталт Horizon Europe та «Креативна Європа» вимагають іншого підходу до розробки та подачі заявки. Саме тому організація долучилася до ZMINA:Resilience.

«Наша першочергова мета полягала в тому, щоб сформувати та подати переконливу високоякісну заявку до програми "Креативна Європа", зокрема в межах конкурсу, присвяченого медіаграмотності», — пояснює Бескоровайний.

Проєкт має на меті підтримати медіаграмотність і цифрову стійкість у містечках та сільських громадах України, Греції, Болгарії та Сербії. Його задум полягає в створенні мережі амбасадорів медіаграмотності, які після проходження спеціалізованого навчання започаткують локальні гуртки медіаграмотності, організуватимуть освітні заходи та поширюватимуть критичне мислення. Водночас Kunsht розроблятиме методологічні ресурси та практичні інструменти для підтримки роботи цих гуртків.

Ключовим етапом процесу підготовки стало створення міжнародного консорціуму на основі вже наявних партнерств організації.

«Фінальний консорціум складається з Goethe-Institut, Kunsht, Центру промоції науки в Сербії та Ideas Factory у Болгарії».

На момент інтерв'ю, яке ми проводили з Кирилом, проєкт перебував на етапі оцінювання в межах програми «Креативна Європа». Організація вже підготувала повну проєктну заявку, включно з методологією проєкту, дворічним планом реалізації, операційною моделлю гуртків з медіаграмотності та стратегією забезпечення прогресу проєкту після завершення грантового періоду. Було досягнуто й іншого важливого результату: налагоджено міжнародне партнерство для майбутніх спільних ініціатив, яке має великий потенціал.

Гуртки з медіаграмотності, розташовані в сільських та недостатньо забезпечених громадах, лежать у серці проєкту. Замість традиційної моделі, де експерти передають знання, ця ініціатива розроблена так, щоб активно залучати місцевих жителів через дискусії, воркшопи, кінопокази, настільні ігри та міжпоколіннєві зустрічі.

У межах проєкту планується підготувати 24 амбасадорів медіаграмотності, які матимуть резиденцію та створять принаймні 20 гуртків медіаграмотності в Греції, Україні, Болгарії та Сербії у співпраці з бібліотеками, культурними центрами та неурядовими організаціями.

На завершення Кирило Бескоровайний додає, що для Kunsht медіаграмотність — це набагато більше, ніж захист людей від дезінформації. Організація розглядає її як засіб виховання довіри, заохочення громадянської активності та розвитку здатності розв'язувати проблеми всередині громад.

«Цей проєкт побудований на повазі до місцевих громад і на переконанні, що стійкість походить від самих цих громад. Саме тому він ставить у пріоритет взаємне навчання, місцеву відповідальність, міжпоколіннєвий діалог і довгострокову сталість, а не короткострокові плани», — підсумовує він.

Філантропія найвищого рівня

Повномасштабне вторгнення Росії спричинило трансформацію ролі громадських організацій в Україні. До лютого 2022 року їхній основний фокус був зосереджений на розвитку місцевих громад. Сьогодні вони також відіграють вирішальну роль у зміцненні стійкості суспільства. Національна мережа розвитку локальної філантропії (НМРЛФ) підтримує ці зусилля, об'єднуючи українські фонди громад та сприяючи розвитку місцевої філантропії, волонтерства й громадянських ініціатив.

Фонди громад виявляють потреби місцевих мешканців, залучають фінансові ресурси та реінвестують їх у свої громади через грантові програми, а також власні проєкти. Національна мережа розвитку локальної філантропії підтримує ці організації в їхній роботі, зміцнює сектор загалом та підвищує обізнаність про локальну філантропію як в Україні, так і на міжнародному рівні.

Однією з найважливіших членкинь організації є менеджерка проєктів Вікторія Заблоцька. Вона тривалий час займається фандрейзингом, розвитком партнерств та громадською філантропією.

Їхній проєкт, підтриманий програмою ZMINA:Resilience, зосереджений на розробці моделі стратегічної співпраці, яка допоможе перенести досвід українських фондів громад у ширший європейський контекст.

Проєкт передбачає побудову партнерств із європейськими мережами фондів громад, підготовку спільного культурного проєкту на 2026 рік та презентацію досвіду України на міжнародних форумах. Він також охоплює заохочення фондів громад ділитися своїм досвідом побудови стійкості під час війни.

Проєкт також прагне змінити те, як європейська аудиторія сприймає українське громадянське суспільство. За словами Вікторії Заблоцької, Україну досі часто сприймають переважно як країну, що залежить від міжнародної допомоги. Проте досвід фондів громад демонструє суспільство, здатне мобілізувати власні ресурси та створювати ефективні механізми солідарності.

«Наша головна мета — представити Україну та її суспільство не як жертв, а як людей, які активно формують власне майбутнє», — каже менеджерка проєктів.

Проєкт був натхненний досвідом організації у 2022 році, коли лише невелика частка міжнародної допомоги доходила до українських організацій напряму. В результаті Мережа активізувала зусилля задля просування ідеї про те, що ті, хто щодня стикається з викликами країни, повинні першими говорити про її потреби.

Водночас Вікторія прагнула продемонструвати культуру філантропії в Україні як приклад суспільства, в якому благодійність, волонтерство та громадянська активність стали ще сильнішими під час повномасштабної війни.

Участь у міжнародних форумах стала однією з ключових діяльностей проєкту. «Ми взяли участь у трьох міжнародних заходах, і на двох із них виступали як спікери. На конкретних прикладах ми показали, як культура філантропії продовжує функціонувати в Україні навіть в умовах повномасштабної війни», — розповідає Заблоцька.

Організація також опублікувала кілька статей про українську філантропію та встановила нові міжнародні партнерства. «Як прямий результат цієї співпраці ми розробили колективний проєкт із Німецькою асоціацією коміксів та German Association of Community Foundations», — пояснює вона.

Проєкт досліджує та популяризує культуру філантропії як в Україні, так і в Німеччині через історії місцевих громад. Замість того щоб розглядати стосунки як односторонню допомогу, організація бачить у них партнерство, засноване на взаємному навчанні.

Важливим елементом ініціативи була співпраця із зовнішніми консультантами. «Робота із консультантами дала нам те, чого надзвичайно важко досягти зсередини організації — свіжий погляд зі сторони, вільний від припущень і «сліпих зон», які природно розвиваються в кожній організації».

Їхня експертиза допомогла вдосконалити комунікацію проєкту з міжнародною аудиторією та переглянути його стратегічні ідеї.

На думку Вікторії Заблоцької, найбільшим викликом стало узгодження різних темпів роботи українських та європейських партнерів. Тоді як українські організації звикли швидко ухвалювати рішення під час війни, європейські інституції діють через більш формальні процеси.

«Для мене — і для всіх нас — швидкість не є рисою характеру чи культурною перевагою. Це навичка виживання. Ми ухвалюємо рішення швидко, бо цього вимагає середовище, в якому ми живемо», — підсумовує Заблоцька.

Автор: Ян Яночко